Жительки села Лучинець Вендичанської громади залишають городи, курей, качок, сапки, розсаду і все своє господарство. Їх кличе обов’язок, який взяли на себе добровільно. Жіночки сходяться аби плести маскувальні сітки для земляків, які нині на фронті. І є ще одна загальна справа – окраса рідного села. Отак, засукав рукави, спочатку плетуть, а потім висаджують.
Про невтомних трудівниць повідомляє фб-сторінка Мій рідний край-Лучинець.
«Так тепло стає на душі, коли дивишся на них. Тут і щирі розмови (без пліток), і сміх, і жарти, бо наші дівчата — ще ті щебетушки», – зазначає авторка допису.
Поки руки вправно вплітають стрічки в сітки, жінки згадують цікаві випадки з життя, діляться рецептами, дають поради.
«Вони завжди спішать на допомогу, хочуть бути корисними і вкладають у ці сітки не лише працю, а й душу, тепло та любов для наших хлопців», – йдеться у повідомленні.
А вже наступного дня – нове завдання. В плані – толка біля пам’ятних місць села.
Квіткарка Любов Вержук надала ціле розмаїття квітів. Тут і айстри, і петунії та тайдали.
«Кажуть, що квіти — це молитви землі. І коли їх садять добрі руки, вони ростуть не лише корінням у ґрунт, а й пам’яттю — у людські серця», – переконана авторка.
А ще дівчата вірять, що настане час і милуватимуть пишним цвітінням дбайливо висаджені квіти. Як знак шани та поваги героям від нащадків.
«Сьогодні ми садили не просто квіти. Вони садили вдячність. Садили пам’ять. Садили красу — наперекір усьому».
Завдяки відповідальним та вмотивованим жителям, Лучинець стає більш охайним, квітучим і доглянутим.