У 1928–1929 роках на Поділлі справді фіксувався активний антирадянський спротив, що став реакцією на політику «соціалістичної реконструкції» (сталінської революції «згори») та підготовку до суцільної колективізації.
Сплеск опору в регіоні мав кілька ключових особливостей:
- Масове невдоволення селян: Через примусові хлібозаготівлі та штучне створення продовольчих труднощів (Голод 1928–1929 років) Поділлям прокотилася хвиля виступів. Селяни вдавалися до саботажу, відмовлялися здавати зерно, виступали проти розкуркулення.
- Діяльність підпільних осередків: У цей період органи ДПУ (Державного політичного управління) регулярно рапортували про викриття нелегальних груп. Опір чинили як колишні учасники українських визвольних змагань, так і представники місцевої інтелігенції та духовенства.
- Посилення репресій: Як свідчать архівні матеріали та дослідження, для придушення протестів радянський режим розпочав масштабну зачистку регіону, запроваджуючи масові арешти та політичні судові процеси над «куркульським активом» та «петлюрівським підпіллям»
У цей період на Поділлі активно діяло антирадянське підпілля. Це був час напередодні «великого перелому» та масової колективізації, коли українське селянство чинило потужний збройний та ідеологічний опір політиці більшовицького режиму.
Територія Могилів-Подільського району стала одним із головних осередків селянських виступів проти більшовиків, розкуркулення та хлібозаготівель.
Повстанський та підпільний рух спирався на місцеве населення, яке пам’ятало часи УНР і не сприймало примусових комун та колгоспів. Листівки, які поширювалися в ті роки, зазвичай друкувалися нелегально в підпільних друкарнях і мали на меті:
- закликати селян до саботажу хлібозаготівель та не здавати збіжжя окупаційній владі;
- викривати злочини та репресії з боку ДПУ;
- підтримувати ідею незалежності та соборності України.
Могилів-Подільщина та прилеглі райони були прикордонною зоною (близькість до кордону з Румунією по Дністру), що створювало певні умови для організації підпілля.
Радянська влада фіксувала в регіоні масові випадки розповсюдження антирадянської літератури, підпали майна комун та вбивства місцевих радянських активістів.
Через жорстокі репресії з боку каральних органів, багатьох учасників таких підпільних осередків згодом арештовували та відправляли до в’язниць чи засилали на Північ. Згодом подібні настрої переросли у відкриті селянські повстання 1930–1932 років.
Архівне фото листівки взято з групи «Мій рідний край-Лучинець»