Тендітний подільський папір крізь століття зберіг свою самобутність і сьогодні впевнено підкорює престижні міжнародні виставки. Поки сучасний світ стрімко змінюється під тиском нових технологій, у Могилеві-Подільському зберігають унікальне ремесло, де звичайні ножиці стають інструментом створення національного коду. До Міжнародного дня музеїв Могилів-Подільський онлайн відкриває завісу над історією паперового мережива та запрошує в унікальний, єдиний в Україні Музей української витинанки.
Традиційно у травневі дні увага суспільства прикута до збереження культурної спадщини. Але в Могилеві-Подільському музей – це не про закриті вітрини і пил, а про магію, яка народжується зі звичайного білого аркуша. Тут, в історичній будівлі колишнього будинку поштмейстера ХІХ століття, розташований Музей української витинанки. У 2003 році при Будинку народної творчості за активної участі Оксани Городинської – відомої живописиці, майстрині народної творчості та заслуженого працівника культури України – було створено музей «Українська витинанка», який згодом став справжнім мистецьким центром.
Сьогодні це місце – не просто точка на туристичній карті, а світова резиденція паперового мистецтва.
Директорка закладу Оксана Городинська впевнена: те, що починалося як проста хатня прикраса, сьогодні стало мовою, якою подільська витинанка говорить із усім світом.
Коли переступаєш поріг, перше, що вражає – масштаб. Папір – матеріал недовговічний, але тут він змушує час зупинитися.
«Ми часто самі дивуємося, як нам вдалося вирости до таких масштабів. Сьогодні у нашому фонді майже дві тисячі робіт, і кожна це окремий світ, — розповідає Оксана Городинська. – Наш музей давно перетнув кордони України. Окремі виставки подільської витинанки вже бачили у Польщі, Німеччині, Італії, Туреччині, Канаді, США та Мексиці. Тепер у наших залах представлені паперові шедеври з десяти країн світу та з усіх куточків України. Це унікальний досвід – бачити, як одна техніка об’єднує планету, зберігаючи при цьому наше рідне коріння».
Витинанка на Поділлі – це не декоративна випадковість. Колись паперовими фіранками прикрашали вікна, печі та мисники, бо це було доступно і красиво. Проте справжню глибину і статус мистецтва вона здобула завдяки праці видатних педагогів та дослідників. І, звісно, завдяки масштабним фестивалям, які збирають однодумців.
«У 1993 році Київський будинок народної творчості вперше організував у нас Всеукраїнське свято витинанки. Саме воно заклало міцний фундамент. На сьогодні існує вже дев’ять фестивалів витинанки, три з яких мають міжнародний статус. Фундаторами відродження нашого ремесла у шістдесятих роках стали два вчителя – Марія Руденко та Олександр Салюк. Олександр Салюк сформував унікальний стиль сюжетного вирізання, а Марія Руденко навчила бачити у мереживі філософію. Ми просто продовжуємо їхню справу», – зазначає пані Оксана.
Варто зазначити, що на сьогодні все частіше до цього ремесла долучається саме молодь. Для підлітків та дітей традиційні ножиці стають цікавим способом проявити себе та знайти власне захоплення.
«Нас дуже тішить, що діти зараз активно цікавляться витинанкою, – зазначає Оксана Городинська. – Вони приходять у музей, сідають за столи і зосереджено працюють ножицями. Коли дитина розгортає папір і бачить готовий ажурний малюнок – це найкращий результат. Поки молодь переймає ці знання, у традиції точно є майбутнє».
Тендітний папір у Могилеві-Подільському виявився міцнішим за камінь. Бо поки працюють ножиці й передаються знання – жива подільська традиція залишається нею не на словах, а у кожному новому ажурному візерунку.