Олексій Колісник став майстром-наставником у 19 років, але з початком великої війни обрав шлях воїна. Позивний «Довбуш» звільняв Херсон і тримав оборону під Бахмутом. Після двох років невідомості та надії Герой назавжди повернувся додому «на щиті».
У нього була наймирніша професія на землі. Він став будівельником, щоб змінювати нашу Україну на краще, робити світ надійним, теплим і світлим. Він хотів творити для добробуту людей – будувати, а не руйнувати, не знищувати, не спопеляти.
Олексій хотів мати свою сім’ю, дітей, дочекатися онуків і жити у власному просторому будинку з вікнами до сонця…
Та не судилося Олексію Коліснику здійснити свої мрії – їх жорстоко обірвала руська навала окупантів. Юнак загинув, захищаючи рідну землю. Йому назавжди – 24…
Народився Олексій Колісник 23 серпня 1998 року в селі Конищів Мурованокуриловецької громади у простій сільській сім’ї, де змалку дітей виховували у шанобливій повазі до старших, привчали до праці, порядності й відповідальності.
Після закінчення дев’яти класів місцевої школи вступив на навчання до Михайловецького професійного аграрного ліцею, де здобув професію муляра-штукатура, плиточника.
У короткій біографії Олексія є такі незвичні життєві моменти, яких не знайдеш навіть у людей старшого віку. Він був надзвичайно самостійним, наполегливим і поспішав швидко подорослішати, наче відчував, що часу на розкачування у нього не буде.
Олексій встиг не лише закінчити професійний ліцей, а й стати в ньому майстром виробничого навчання, закінчити заочно Могилів-Подільський монтажно-економічний коледж і продовжити підкорювати світ науки у Чернятинському фаховому коледжі Вінницького національного аграрного університету.
У 2018–2019 роках юнак відслужив у ЗСУ і знову повернувся на роботу в Михайловецький професійний аграрний ліцей.
Олексію Коліснику доля відвела особливе місце в багаторічній історії цього відомого в Україні навчального закладу – він став першим і поки що єдиним майстром виробничого навчання, якого призначили на посаду у 19 років.
По суті, він сам ще не мав значного практичного досвіду, але був наділений винятковою здатністю все ловити на льоту й передавати іншим. Він навчав будівельної справи майже своїх однолітків. У нього це виходило на всі сто відсотків.
— Олексію світило гарне майбутнє, ми гордилися новим поповненням педагогічного колективу, — каже завуч-методист ліцею Надія Іванівна Дячук. — Під час навчання Олексія в ліцеї я була у нього класним керівником і часто з приємністю згадую цього розумного і вродливого хлопця, за яким дівчата ходили юрбою, бо в житті він був відкритим, щирим, добрим, ввічливим, мав веселу вдачу, любив кожному допомогти, підтримати.
Це був не тільки хороший хлопець, а душа компанії. До нього всі тягнулися і хотіли з ним дружити. Господи, як нам не вистачає Олексія в колективі, його слухняності й послушності. Він умів поважати старших і батьків.
Шкода, що його тато загинув, коли Олексій ще був учнем у школі, але міцне чоловіче плече підтримки в ліцеї він знайшов в особі старшого від себе вдвічі майстра виробничого навчання Рябого Олександра Григоровича. Саме він ставився до нього з батьківською любов’ю, навчав тонкощам будівельної справи, вів відверті розмови, робив настанови, і Олексій щиро дякував за людське тепле ставлення до себе…
Хоч і минуло вже чимало часу з дня загибелі Олексія Колісника, але в ліцеї не хочуть змиритися зі страшною непоправною втратою і навіть сподіваються, що він ось-ось з’явиться і засяє його щира весела усмішка, і тоді стане радісніше на душі.
Всі, хто знав Олексія, хотіли б побачити його знову, обійняти, подякувати за мужність та відвагу, пригорнути, як рідного синочка, щоб він відчув любов і шану до нього…
26 лютого 2022 року, не чекаючи повістки, Олексій Колісник поїхав до військкомату. Був призваний та проходив службу у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу на посаді старшого солдата 2-го відділення, 2-го взводу, 2-ї роти, 1-го механізованого батальйону з позивним «Довбуш».
У складі бригади Олексій Колісник звільняв Херсон від окупації, а наприкінці листопада 2022 року вирушив з побратимами на Донеччину для виконання чергових бойових завдань.
24 грудня 2022 року він разом із 13-ма побратимами, ведучи нерівний бій поблизу села Курдюмівка Бахмутського району Донецької області, зник безвісти. Для близьких воїна це був час щоденних молитов, очікування та надії. Пізніше він перебував у статусі «військовополоненого»…
Але у вересні 2024 року надійшла ще страшніша звістка – за результатами ДНК-експертизи підтверджено факт загибелі Колісника Олексія Володимировича під час грудневого бою 2022 року.
Тіло Героя «на щиті» повернули родині. З військовими почестями його поховали в рідному селі Конищів 12 вересня 2024 року.
Нагороджений Олексій знаком народної пошани – Хрестом «Честь і слава» Всеукраїнського об’єднання «Країна».
— Життя мого сина тільки починалося. Він мав улюблену роботу, мав кохану дівчину, з якою планував одружитися, мав багато мрій і задумів, яким не судилося здійснитися, — з болем каже мама Олексія Ольга Володимирівна. — Попри тяжкий душевний біль, я горджуся СИНОМ-ГЕРОЄМ і пишаюся його свідомим вибором — у найтяжчий для країни час стати у ряди її захисників…
Міцний духом, рішучий та нескорений, він віддав своє життя заради нашого мирного майбутнього у вільній та незалежній Україні.
Йому назавжди – 24… Він був Героєм на землі, а став Янголом на небі…
Світла пам’ять Герою, який віддав найцінніше за мирне небо над нами – своє молоде життя. Його мужність і жертовність назавжди залишаться прикладом сили духу та любові до Батьківщини.
Його подвиг, мужність та самопожертва завжди будуть взірцем виховання справжніх патріотів України в Михайловецькому професійному аграрному ліцеї та Конищівському ліцеї.
Схиляємо голови в скорботі та вдячності… Вічна пам’ять і шана Олексію Коліснику!
