27.11.2025

Вендичанські «бджілки»: щоденна волонтерська робота, яку відчувають на фронті

У Центрі культури та дозвілля у Вендичанах Могилів-Подільського району щодня триває робота, якої не видно у звітах, але її відчувають на фронті. Тут збираються волонтерки, яких у громаді називають «Вендичанськими бджілками». Основу осередку становлять близько десяти жінок, до яких постійно долучаються інші. Це мами військових, дружини захисників, серед них і мама загиблого воїна.

Кореспондентка Могилів-Подільський-онлайн побувала у Вендичанах, щоб на власні очі побачити, як працює цей невтомний волонтерський осередок.

Координує волонтерську справу Валентина Братчук. Її донька, Людмила Гетьман, живе у столиці й також є волонтеркою. Попри відстань, вони діють як єдина команда: Валентина підтримує місцевих захисників і тих, хто звертається у Вендичанах, а Людмила допомагає військовим з інших регіонів, беручи на себе частину звернень і забезпечення.

Де б не були наші хлопці – ми робимо все, що можемо. Хто просить – тому й допомагаємо, – каже Валентина Василівна.

Вона пригадує початок волонтерства:

Спекли печиво й передали хлопцям. Потім односельці привезли з Польщі заготовки для шкарпеток – ми їх доробляли, формували у готові пари. Так і почалося наше волонтерство.

За цей період жінки підготували кілька тисяч пар таких шкарпеток, шили теплі шапки, балаклави.

Сітки – особлива частина їхньої роботи. З 2022-го по 2025-й на передову вирушило понад 7 тисяч квадратних метрів маскувальних полотен – результат сотень годин кропіткої праці.

Поруч із жінками – їхні життєві історії. Надія Панченко, у якої на фронті син і зять, говорить:

Коли руки зайняті – легше чекати. Так я тримаюся.

Людмила Фірсова, мама загиблого сина – Андрія, додає:

Це моє продовження його шляху. Роблю, щоб інші повернулися.

До роботи активно долучаються мешканці громади: приносять продукти й матеріали, допомагають транспортом, приходять плести сітки та готувати м’ясні консерви. Така взаємопідтримка робить волонтерство спільною справою всього селища.

Суттєву допомогу надають і партнери. Риболовна спільнота «Вендичанський світанок» ловить рибу; магазин «М’ясничок» передає м’ясо на польові каші; господарчий магазин забезпечує засобами гігієни; Вендичанська селищна рада допомагає транспортом і фінансово підтримує ініціативи волонтерок; ТОВ “МХП-Агрокряж” – «Вендичанський елеватор» надає продукти та матеріали. До доброї справи постійно долучаються власники місцевих продуктових магазинів – родина Тупічак та сім’я Романюк, які передають продукти й необхідні товари для відправок захисникам. У дитсадку печуть смаколики, а майстер Толя Гриб виготовляє для військових міні-буржуйки.

Сьогодні «бджілки» роблять усе, що може зігріти й допомогти: окопні свічки, теплі речі, м’ясні консерви, маскувальні сітки. Найстаршій учасниці – 71 рік, але вона працює разом із усіма на рівні.

Окремим визнанням їхньої праці стали подяки від військових підрозділів. Волонтерок відзначили за їхню сталість, відповідальність та значний внесок у підтримку оборонців.

Вендичанські «бджілки» переконані: допомагати армії може кожен  у будь-який спосіб. Хтось плете сітки, хтось пече хліб, хтось допомагає транспортом чи приносить пакет круп. І кожна така дія – цеглинка в оборону.

Це волонтерство не вимірюється постами чи звітами – воно відчутне там, де холодно й небезпечно. І в словах Валентини Братчук – неголосний сенс їхньої праці:

Наші хлопці тримають фронт.  Поки вони стоять – ми не маємо права зупинитися.

Фото – редакції та з особистого архіву Валентини Братчук.