З перших днів повномасштабного вторгнення, коли кожен із нас шукав, що може зробити для захисту своєї країни, жителі села Кукавка Вендичанської громади згуртувалися для того, щоб якомога ефективніше працювати для наших захисників.
Про те, з чого вони починали, розповідає місцева активістка волонтерського руху Крістіна Сергіївна Мельник.
«З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли кожен з нас шукав, що може зробити для захисту своєї країни, жителі села Кукавка згуртувалися для того, щоб якомога ефективніше працювати для наших захисників. Ми зразу хапалися за все, що тільки могли заради підтримки ЗСУ. Виготовляли тушківки, випікали солодощі і все, що лише можна було зібрати для військових та тих родин, що знаходили пристанище у нашому тиловому, мирному і тихому краї».
Жителі села намагалися створити всі умови, щоб прихистити людей, які за одну мить втратили все. Тут допомагали і працівники місцевого ліцею, дитячого садочка, старостату, і просто звичайні люди, які приносили одяг, постільну білизну, продукти харчування, необхідні на перших порах господарські речі.
Згодом робота сільських волонтерів стала більш спланованою, адже вони зрозуміли, що можуть допомагати нашим героям не лише їжею, а й дбати про їхню бойову міць. Перші маскувальні сітки плели з усього, що було під руками.
«Соромно навіть згадувати, але наші перші “творіння” були настільки важкі і габаритні, що їх не могли втримати навіть кілька людей, тож ми почали шукати більш практичні варіанти. Нам вдалося знайти можливість використовувати відрізки тканини з Могилів-Подільської швейної фабрики, що дозволило налагодити постійне виробництво сіток і відправляти їх воїнам на Харківський напрямок і захисникам Бахмуту».
Нині маскувальні сітки з Кукавки несуть бойову службу на всіх фронтах захисту України. Вони легкі й дуже практичні. Їх може підняти навіть тендітна жінка, адже виготовлені з найбільш підходящих матеріалів, які вдається знайти з урахуванням запитів військових. Постачальники матерії стали надійними партнерами та помічниками сільських волонтерів. Вони теж добре знають: кожна ниточка, кожна сіточка, кожен обрізок тканини йде тим, кому зараз найважче – нашим Героям.
«Новим викликом для нас стало виготовлення маскувальних костюмів (“кікімор”). Досвіду такої роботи ми не мали. Довелося вивчати технологію плетіння, шукати і знаходити відповідні матеріали. Приємно зараз констатувати, що з цим завданням ми успішно справилися. Уже більше півсотні маскувальних костюмів відправили до наших снайперів і розвідників».
Кукавським волонтерам вдалося знайти і пристосувати до роботи приміщення, куди щодня за покликом серця приходять плести сітки звичайні сільські люди, які розуміють, наскільки важливою є їхня робота для ЗСУ. Їм ніхто за це не платить – вони роблять це постійно, не зважаючи на щоденні домашні клопоти.
З Кукавки вже відправлено нашим захисникам понад 1100 маскувальних сіток, десятки пакунків з енергетичними батончиками, окопними свічками, стоси шкарпеток, килимки у бліндажі та багато інших необхідних для військових речей.
Окремих слів заслуговують ті, хто втратив найдорожчих у цій війні. Наші воїни гинуть щоденно, але щоденно з поля бою потрібно забирати тих, хто ще має шанс на життя і має використати його сповна. Родина загиблого земляка з Кукавки Юрія Бриндака доклала всіх старань для того, щоб виготовити якомога більше евакуаційних візків. А це – 200 мобільних евакуаційних засобів, які отримали бойові медики. Завдяки їхнім зусиллям багато хлопців зможуть повернутися у бойові підрозділи й до своїх рідних.
У холодний період року волонтери активно долучалися до виготовлення окопних свічок і відправили їх понад чотири тисячі штук. Є у Кукавці й жінки, які плетуть теплі речі для наших захисників. Дві майстрині за тиждень виготовляють понад десять пар шкарпеток. Ті, хто знає, що це за праця, можуть уявити, наскільки самовіддано працюють ці люди. Вони завжди намагаються придбати міцну і теплу пряжу та підібрати найкращі моделі, зокрема й для виготовлення адаптивних шкарпеток для поранених.
«Але повернемось до запитів захисників. Зараз багато говориться про те, що нашим військовим у першу чергу потрібне спорядження. Ми багато і плідно над цим працюємо. Хочемо зазначити, що перелік того, що нам вдається знайти, починається зі шкарпеток та закінчується бронежилетами й касками. І, звичайно, з міркувань секретності ми не називаємо усіх тих чудових “іграшок”, які отримують від нас хлопці».
Важливою складовою роботи є також відправка посилок. Якщо на початку повномасштабного вторгнення все передавали машинами, автобусами та поїздами, то нині завдяки проєктам допомоги «Нової пошти» та небайдужим молодим людям вдається чи не щотижня здійснювати близько десяти відправлень. У них, окрім захисних сіток, надсилають солодощі, дитячі малюнки і саморобні обереги, продукти швидкого харчування, сухі душі та інше.
Велику частину гуманітарних зборів волонтери витрачають на закупівлю всього необхідного для сухих супів, які створюють на основі «Мівіни» з додаванням сушених овочів, трав і м’яса. За відгуками військових, вони не поступаються за смаком домашньому маминому супу. Також у Кукавці виготовляють енергетичні батончики, які особливо необхідні під час виконання довготривалих бойових завдань.
«Що ж хочеться сказати на завершення. Коли ми живемо у відносно спокійних тилових містах і селах, маємо пам’ятати: це не тому, що нам пощастило, а тому, що хтось щодня за це віддає своє життя. Найважче – отримувати зворотний зв’язок зі словами: “Вже не треба… боєць вибув”».
І саме тому принцип сьогоднішнього життя простий: якщо не можеш взяти в руки зброю – сплети сітку; якщо не маєш часу плести сітку – донать і допомагай усім, чим можеш: своїм часом, своїми вміннями, кожною частинкою себе. Бо у єдності – наша сила, і Перемога залежить від кожного з нас.
Автор: Віктор Зеленюк Фото з особистого архіву Крістіни Мельник
