Застілля із роду в рід приносять безліч висловів та традицій, що беруть свій початок ще за часів Русі. З тих пір і до сьогодні ми продовжуємо дотримуватись деяких із них, адже традиції – ключ до ідентичності народу.
Особливості українських застіль
Українці завжди з повагою ставились до свого коріння та до свят, тож застільні традиції це те, що не могло оминути жодного покоління. На сьогодні ми задіюємо не так багато з того переліку звичаїв, які створив наш народ за довгий час свого існування, та поки ми про них пам’ятаємо – наша культура житиме і процвітатиме.
На традиційному українському застіллі було прийнято обирати відповідального, так званого “голову столу”. В обов’язки “обраного” входило слідкувати за порядком під час трапези та ”модерувати” застілля. Місця поряд з ”головою столу” віддавались почесним гостям або ж старшим членам родини.
Українці – гостинна нація, тож ні одне застілля не обходилось без розкішного столу, що прогинався від страв. Не поставити перед гостями вдосталь їжі та питва означало проявити неповагу та виставити себе у дурному світлі. Те ж саме стосується і оформлення столу. На застілля використовували особливий святковий посуд та прикрашали стіл вишитими рушниками, адже для гостей все має бути якнайкраще.
Особливе місце як у побуті, так і у святкуванні українців займала музика. З піснею сіяли, з піснею жали, з піснею прокидались та з нею ж і лягали, тож, очевидно, що звучання пісень та за столом у гарній компанії – момент обов’язковий та абсолютно традиційний.
Застілля – елемент єднання, тож в “програму” обов’язково включався обмін побажаннями та вітаннями, особливо на час урочистих подій та свят.
Звісно ж, в залежності від регіону та родини традиції можуть різнитись та мати відгалуження, але в основі лежить одне – взаємна повага та єдність.
Значення виразу “Випити на коня”
Ця фраза, як і інші подібні бере свій початок в минулому і стосується застільних традицій. Одна із версій полягає у тому, що раніше основним засобом пересування були коні, тож гостям, які приїжджали таким транспортом, перед від’їздом пропонували випити чарку “на коня”, тобто перед дорогою на прощання.
Інша ж версія тяжіє до козацького минулого нашого краю. Для останньої чарки у них існувала приказка: “коню в морду”, тобто чарку не допивали і залишки розбризкували тварині на морду. Козаки вірили, що так кінь запам’ятає запах самогону і у випадку поранення вершника на полі бою зможе привезти його до останнього місця перебування. Та з плином часу воно трансформувалось в просте: “на коня”.
В інших джерелах вислів походить із процесу приготування Варенухи – традиційного українського напою із самогону, яблук, різнотрав’я та іншого. Під час варіння на дні посудини залишався осад, який використовували для лікування ран у коней. Тож якщо гість бачив осад на дні своєї чарки, це означало, що частування закінчилось і вже час іти, а господарі віддавали їм осад, власне, для коня, або ж “на коня”.
Та все ж існує варіація походження, що повністю відкидає козацьке походження вислову. За цією версією цей вислів популяризували у Радянському Союзі після того, як в 1919 році газета “Правда” оприлюднила плакат з лозунгом “На коня, пролетарій!”, після чого фраза швидко пішла у народ, та й через 20 років трансформувалась у звичайний тост на застіллі.
Залишається загадкою, звідки конкретно взявся вислів, що так влучно потрапив до переліку народних тостів, та варіанти є, тож можна обрати найкращий і переповісти легенду друзям на застіллі.
Традиційні українські страви на застіллях
Алкоголь, то одна справа, та частування на українському святкуванні могло сказати про господарів більше, аніж самі вони про себе, тому до цього ставились з усією відповідальністю. Звісно ж, меню могло відрізнятись від родини до родини, але є основні елементи, без яких і ми сьогодні не уявляємо традиційного святкового столу.
Борщ. Ця страва завжди була основним блюдом столу. Ходила прикмета, що який борщ – така і господиня. Тож йому приділяли особливу увагу.
Вареники. Ще одне блюдо традиційної кухні. Могли бути як до основного столу – з капустою, картоплею, м’ясом, так більш “десертним” варіантом – з вишнями чи сиром.
Голубці. Теж були невід’ємною та ситною частиною трапези. М’ясо та рис у складі не могли б залишити когось голодним.
Ковбаси. Теж є застільним блюдом. Їх готували власноруч та з різних видів м’яса, тож у кожної сім’ї був свій неповторний смак.
Сало. Куди ж українці і без сала. Спеціально перед застіллям господарі різали найкращу свиню, щоб виразити свою повагу до гостей та смачно їх нагодувати.
Риба. Часто господарі окрім скотарства займались ще й рибальством, тож риба на столі теж не була винятком.
Пампушки та хліб. Традиційні елементи застілля без яких стіл не міг вважатись завершеним.
Медовуха та горілка. Яке ж застілля без зігріваючих напоїв. Господарі виготовляли їх самостійно. Горілка для господаря як борщ для господині – показник вправності та гостинності.
Цей перелік – лише невелика частина того, що готували на застілля наші пращури. Та саме ця основа вирізняє справжній український стіл поміж сотень інших.
Пити “на коня” чи ні, то ваш вибір, а ось вберегти традиції – це наше завдання та покликання!
Джерело: https://surl.li/yvpool