У Державному історико-культурному заповіднику «Буша» завершився мистецький проєкт «Магічна глина», організований у межах Всеукраїнського фестивалю «Подільський оберіг». Протягом травневого тижня ця земля вирувала творчою енергією та об’єднала майстрів з різних куточків України. Кореспондент видання «Могилів-Подільський онлайн» побував у самому епіцентрі подій, щоб побачити, як під подільським небосхилом оживає автентичне ремесло.
Буша – місце особливе. Тут кожен камінь дихає історією, а повітря тримає в собі відгомін трипільської культури. Проєкт «Магічна глина» став не просто фестивалем, а теплим, духовно насиченим дійством, де стерлися кордони між минулим і сучасним.
Територія заповідника перетворилася на творчу майстерню просто неба. Сюди з’їхалися гончарі, ткачі, музиканти та шанувальники української спадщини. Колориту події додавав ярмарок, що вабив автентичними виробами, та виступи місцевих колективів району. Однією з ключових подій виставкової програми стало відкриття персональної експозиції майстрині-килимарки Оксани Лукомської, чиї роботи зацікавили гостей глибиною та символізмом орнаментів.
Проте, головним інтерактивом для відвідувачів стала можливість особисто доторкнутися до ремесла. Кожен охочий міг сісти за гончарне коло, відчути енергію глини та створити свій перший глечик чи оберіг.
Проте, головним інтерактивом для відвідувачів стала можливість особисто доторкнутися до ремесла. Кожен охочий міг сісти за гончарне коло, відчути енергію глини та створити свій перший глечик чи оберіг.
Організація такої масштабної події на території заповідника – це не лише про творчість, а й про збереження нашої культури в час війни та відновлення історичної спадщини.
Про проєкт та відродження давніх традицій розповіла очільниця обласного управління культури Ольга Дернова:
«Протягом тижня шість майстрів-гончарів із різних куточків України працювали на території Буші, створюючи власні роботи та знайомили відвідувачів із традиціями гончарного мистецтва.
Сьогодні ми підбиваємо підсумки в межах культурно-мистецького проєкту “Подільський оберіг”. Крок за кроком відновлюємо традицію подільських пленерів, які понад 15 років проводилися у Буші ще до повномасштабного вторгнення.
Я переконана, що саме під час війни особливо важливо популяризувати й показувати українську національну культуру. Якщо не робити цього зараз, після перемоги відновлювати буде значно складніше. Культура – це теж частина нашої боротьби та нашої ідентичності».
Саме ця синергія минулого і теперішнього створює в Буші особливе енергетичне поле, яке миттєво захоплює гостей і надихає їх на глибокі філософські роздуми. Своїми емоціями від атмосфери спокою та сакральності місця поділилася авторка культурного блогу «Мандри країною з Лілією Рубан»:
«Сьогодні перебуваю у Буші на фестивалі гончарства. І сказати, що я вражена – цього замало. Тут панує особлива атмосфера спокою, творчості й світла.
Для мене гончарі – це люди, які мають особливий зв’язок із творчістю та духовністю. Адже, за біблійним образом, Бог створив людину з глини, а гончарі щодня працюють із цим матеріалом, вкладаючи в нього частинку себе.
Буша – неймовірне і сакральне місце для українців. Тут відчувається сильна енергетика, яка допомагає відновитися, заспокоїтися та знайти натхнення. Саме тут хочеться творити, відкривати себе по-новому й просто бути в гармонії. Тому обов’язково завітайте до Буші!», – зазначила пані Лілія.
Для самих майстрів, які з’їхалися на пленер, Буша відкрилася абсолютно по-новому. Попри те, що дехто з них працює у відомих туристичних локаціях країни, тутешня тиша та енергетика заповідника викликали особливі внутрішні відчуття. Про свій шлях у професії та створення центрального артоб’єкта фестивалю «Дерева життя» – розповів майстер із Закарпаття Микола Рищук:
«Глиною займаюся близько трьох років. Працюю біля Буковеля, на полонині Перців. У гончарство прийшов випадково – ніхто мене спеціально не навчав, профільної освіти також не маю. Колись майстер показав основи, далі – практика, спроби, власний досвід. Уже два роки працюю самостійно, а останній рік маю учнів, які допомагають і також навчаються ремеслу.
Хочеться розвиватися далі: більше їздити на пленери, створювати складніші роботи й скульптури, можливо, згодом здобути й професійну освіту в галузі кераміки. Важливо популяризувати гончарство, показувати молодому поколінню, що таке глина і які можливості вона дає для творчості.
У Буші я вперше. Тут спокійна атмосфера, привітні люди й чудовий колектив заповідника. Усі відкриті, цікавляться роботою майстрів, підтримують – це дуже відчувається.
Протягом тижня ми разом із колегами створювали різні вироби. Основна робота – велике “Дерево життя”. До нього долучалися й відвідувачі фестивалю: ліпили листочки, невеликі декоративні елементи. Також робили миски, глечики, кухлі – усе це розписували та оздоблювали.
Буша чимось нагадала мені Карпати. Тут також є ліси, пагорби, особлива тиша й спокій. Навіть у гірському селі, звідки я родом, немає такого відчуття тиші, як тут.
Дуже сильне враження справила енергетика цього місця. Представниця заповідника пані Світлана провела нас до старовинного храму. І коли ми зайшли всередину, з’явилося особливе відчуття піднесення. Це складно описати словами – такі речі радше відчуваються емоційно й внутрішньо».
Окрім духовного та візуального наповнення, фестиваль мав і свій унікальний гастрономічний вимір. Адже трипільська культура – це не лише про вироби з глини, а й про сакральні традиції побуту та кухні. Тож логічним і смачним доповненням свята стала можливість спробувати трипільське печиво від Наталії Сухіної, яка досліджує прадавні рецепти:
«Я випікаю трипільські коржики за особливими, відновленими рецептами, замішуючи тісто з думками про мир та добробут. Буша – це колиска трипільської цивілізації, тому де, як не тут, ділитися цією сакральною їжею? Мої коржики – це не просто ласощі, це смак нашої історії. Фестиваль подарував нам усім обмін світлою енергією».
Травневий тиждень у Буші пролетів як одна мить, залишивши по собі довгий післясмак. Фестиваль завершився, проте вогонь бушанських гончарних горнів та тепло людських сердець ще довго зігріватимуть Поділля. Проєкт «Магічна глина» відкрив нове дихання українських традицій. Вони трансформуються, надихають і постають як наш могутній національний оберіг.
