73-річна Зоя Притуляк із села Біла Ямпільської громади вже кілька місяців допомагає українським військовим власною працею. Жінка шиє тканинні ноші, які передають на потреби захисників. На виготовлення одного виробу витрачає близько двох з половиною годин.
Про історію волонтерки розповіло Суспільне Вінниця.
Для роботи Зоя Притуляк використовує швейну машинку «Зінгер», яка має особливе значення для її родини. Свого часу її забрав із дому бабусі батько жінки, який також умів шити. Відтоді машинка стала своєрідною сімейною реліквією і досі працює на добру справу.
За словами Зої, самостійно шити вона навчилася ще в юності. У дитинстві спостерігала за сусідкою, яка працювала за швейною машинкою, а згодом почала створювати одяг власноруч.
Готові ноші мають приблизно 140 сантиметрів у довжину та 70 сантиметрів у ширину. Спочатку жінка викроює необхідні деталі з тканини, потім зшиває їх і укріплює конструкцію міцною тасьмою, яка використовується як ручки.
Для Зої важливо не лише виконати роботу, а й зробити виріб надійним, адже він має витримувати вагу людини.
За тиждень шиє до п’яти ношів
У середньому за тиждень волонтерка виготовляє від трьох до п’яти комплектів. Працює переважно вечорами, а інколи сідає за машинку навіть вночі, коли не може заснути.
Під час шиття жінка слухає аудіокниги та розповіді. Такий спосіб проведення часу для неї особливо близький, адже значну частину життя вона пропрацювала у бібліотеці.
Зоя Притуляк понад 42 роки була бібліотекаркою у Гальжбіївській школі. На пенсії вона близько десяти років, але продовжує знаходити способи бути корисною людям.
«Хоч трохи допомогти тим, що можу», — так жінка пояснює своє рішення долучатися до волонтерської роботи.
Матеріали передають волонтери
Тканину для виготовлення ношів Зої передає волонтерка Валентина Римарчук. Інший волонтер, Володимир Лісник, нарізає пластикові заготовки для ручок.
Підтримка потрібна була і самій майстрині. Коли її швейна машинка зламалася, допоміг місцевий майстер Володимир Граждан. Він забрав техніку, відремонтував її та того ж дня повернув власниці. За ремонт грошей не взяв.
Допомагає військовим із весни 2024 року
До волонтерського осередку «Біляночки» Зоя Притуляк приєдналася ще навесні 2024 року. Разом з іншими жінками вона плете маскувальні сітки.
Шити для військових жінка почала взимку 2026 року. Спочатку виготовляла спідню білизну, а коли виникла потреба у ношах, переключилася на їхнє пошиття.
До роботи в осередку вона долучається тричі на тиждень — щопонеділка, щосереди та щосуботи. Через біль у пальцях сама вже не може в’язати сітки, тому готує тканинні смужки, які потім використовують інші волонтерки.
За словами Зої, такі зустрічі важливі для неї ще й тому, що дають можливість спілкуватися з іншими людьми та підтримувати одна одну.
У родині Зої теж є військовий досвід
Її рішення допомагати армії має й особисту історію. Син жінки чотири роки служив, брав участь в АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову пішов захищати Україну. На фронті він отримав поранення голови та ноги, після чого був звільнений зі служби за інвалідністю третьої групи.
На війні був і онук Зої Притуляк. Він зазнав важкого поранення, після якого також отримав статус людини з інвалідністю внаслідок війни.
«Хочеться своєю працею хоч трішки допомогти чимось, бо я знаю, що таке чекати, що таке, коли рідні на фронті», — розповіла волонтерка.
Минулого тижня Зоя передала волонтерам чергову партію готових ношів. Нині вдома вона вже працює над наступним виробом для українських військових.