Старі цвинтарі на околицях села Бабчинці Могилів-Подільського району – це не просто тиша й спокій, а справжній «кам’яний архів» просто неба. Спеціально для видання «Могилів-Подільський – онлайн» директорка КЗ «Центр культури і дозвілля» Оксана Афанасієва розповіла про результати нещодавнього обстеження сільських некрополів, мета якого – врятувати від забуття імена тих, хто розбудовував цей край сотні років тому.
Таємниці в чагарниках
Бабчинці – село з поважним віком, засноване ще близько 1300 року. Але як виглядало тутешнє життя два-три століття тому? Відповіді дає камінь. За словами Оксани Афанасієвої, під час дослідження двох сільських кладовищ зафіксували 35 масивних хрестів XVIII та першої половини XIX століття.
Це лише «верхівка айсберга», адже багато поховань наразі буквально затиснуті в обіймах густих заростей. Проте навіть те, що вдалося побачити, вражає: тут і «лапчасті» хрести, і круглі, і трилисті. Кожна форма – це унікальний почерк давніх подільських каменярів. Серед тих пам’яток, які вдалося детально оглянути, найдавніший напис датується 1815 роком – часом, коли Бабчинці були помітним осередком Ямпільського повіту.
Несподівана зустріч із дворянином
Справжнім відкриттям став надгробок Дорофея Даниловича Сорочана (1762–1815). Як пояснює директорка закладу, це не просто старе поховання, а ключ до розуміння статусу Бабчинців у минулому. Сорочан був потомственим дворянином, чий рід офіційно занесений до дворянських книг Подільської губернії. Його життя припало на епоху великих геополітичних змін: народився у Речі Посполитій, а зрілі роки провів у Ямпільському повіті вже іншої держави. Те, що він спочиває саме тут, підтверджує: Сорочани належали до місцевої еліти, володіли землями та брали участь в управлінні повітом.
«Знаєте, коли стоїш біля такого каменя і розбираєш літери, прізвище Сорочан перестає бути просто словом із архіву. Це людина, яка бачила наше село зовсім іншим. Ми розуміємо, що кожне таке поховання – це частина нашої ідентичності. Сьогодні ми фіксуємо ці пам’ятки, щоб ланцюжок пам’яті не розірвався остаточно. Бо якщо ми забудемо, хто спочиває на цих пагорбах, ми втратимо частину себе», – ділиться емоціями Оксана Афанасієва.
Вцілілі всупереч епосі
Те, що ці пам’ятки дійшли до наших днів – велике везіння. Оксана Афанасієва пояснює, що вціліти вдалося далеко не всьому, адже десятиліттями старовинні цвинтарі нищили без жодного жалю:
«Надгробок, який зберігся донині на цвинтарі, є рідкісною пам’яткою провінційного некрополя початку XIX століття. Більшість подібних поховань було знищено в радянський період. Тоді кам’яні хрести безжально використовували для будівництва колгоспних ферм та складських приміщень. Те, що ми бачимо зараз – це дивом врятовані реліквії».
Обличчя старого містечка
Бабчинці завжди були багатогранними. Про це нагадують старі католицьке та єврейське кладовища, що збереглися в селі. Наявність останнього – вірна ознака того, що колись Бабчинці були жвавим торговельним містечком, де вирувало життя різних громад. У планах команди Центру культури – детально оглянути й ці локації, щоб скласти повну картину минулого.
Історія села – це не лише робота дослідників, а й ваші родинні перекази. Оксана Афанасієва звертається до кожного, чиє коріння в Бабчинцях:
«Ми шукаємо кожну дрібничку: стару фотографію з сімейного альбому, пожовклий документ або просто історію, яку вам колись розповідала бабуся. Якщо у вас є будь-яка інформація про ці цвинтарі чи відомі родини нашого краю – будь ласка, завітайте до нас у Центр культури. Ваші спогади можуть стати саме тим відсутнім пазлом, якого нам бракує для відновлення великої історії нашої спільної домівки».
Сьогодні, коли ми часто шукаємо сенсації десь далеко, Бабчинці доводять: справжні скарби – поруч. Ці потемнілі від часу хрести – не просто символи минулого, а фундамент нашої сучасності. Дослідження триває, адже кожен ідентифікований напис чи знайдена вдома стара світлина повертають селу його справжнє обличчя – шляхетне, багатокультурне та сповнене гідності.
фото – Оксани Афанасієвої
