Серед лагідних пагорбів Подільської височини, де ранкові тумани спускаються до річки Лозова, а кожен камінь, мовби зберігає чиюсь таємницю, розкинулась Гонтівка — село з душею, сповнене історій, мов старий том із позолоченою обкладинкою.
Витоки, які не забуваються
Колись її називали Серби. Кажуть, що сюди, на береги Лозової, прибилися з Балкан родини, які шукали спокою та родючої землі. І оселилися. Так виникло село десь у XIV–XV століттях. У 1948 році село отримало нове ім’я — Гонтівка, на честь полковника Івана Гонти, якому судилося тут прийняти смерть, але здобути безсмертя.
Хто такий Іван Гонта
Іван Гонта (бл. 1721 – 1768) — старший сотник козацького надвірного війська уманського воєводи Потоцького. У червні 1768 року, під час повстання Коліївщина, Гонта перейшов на бік гайдамаків, ставши сподвижником Максима Залізняка. Вони разом захопили Умань, після чого Гонта був схоплений російськими військами і виданий полякам. Після жорстоких тортур його стратили в селі Серби (нині — Гонтівка). Народ запам’ятав його як героя боротьби за волю, а про його страту ходять легенди, записані істориками й краєзнавцями.
Легенда, вкарбована у землю
Кажуть, Івана Гонту, полоненого та зрадженого, привезли сюди в залізній клітці. Його катували на очах у селян — відрубували руки, ноги, виривали язик. Але Гонта не зламався. Його голову прибили до воріт Могилева, а тіло рознесли по селах — як засторогу. Народ зібрав рештки. Могилу сховали, хрест поставили. У 60-х роках хтось — нащадок чи просто вдячна душа — знову увічнив пам’ять кам’яним хрестом. А нині в селі встановлено два пам’ятники: погруддя Івана Гонти — біля школи, та монумент на пагорбі за селом — у пам’ять про місце його страти.
Економічне пробудження села
У другій половині ХІХ століття в історії села чітко відображені економічні зміни. В селі, крім поміщика Волошиновського, з’явилося ще кілька землевласників — Третяк, Ракуза та інші. Для оплати викупних платежів за землю в Сербах було відкрито Земський банк. Тут діяла церковноприходська школа. Було побудовано п’ятикупольний Свято-Дмитріївський собор.
Йоахим Волошиновський — поляк за походженням, зі збіднілої шляхетської родини гербу Баранек (Baranek). Після смерті батька успадкував у Сербах (так тоді звалася Гонтівка) маєток, який на 1911 рік становив лише 18 десятин. У селі він також видавав газету «Світова зірниця». Згодом став організатором масового кооперативного руху на Поділлі, українофілом, літературним редактором, діячем налагодження українсько-польських стосунків. В деяких джерелах наводяться роки його життя: 1870—1945.
Народжені Гонтівкою
Олімпіада Пащенко (1879–1972) — уродженка Гонтівки, визначна освітянка та громадська діячка. Входила до першого складу Української Центральної Ради, організовувала українські школи, просвітницькі товариства, виступала за національне відродження. У травні 1919 року, під час першого приходу більшовиків, її заарештували за образу комісара й винесли смертний вирок. Завдяки клопотанням університетської ради, професури, міської думи та педагогів її звільнили з-під арешту. До кінця життя залишалась вірною ідеалам освіти та України.
Галина Демчук — актриса, обличчя українського кіно 70-х. Мати Михайлика з «Гуси-лебеді летять» — та, що з любов’ю і сльозами на очах. Вона народилася тут, у Гонтівці, а нині живе у Торонто й читає українські вірші на місцевому радіо.
Петро Боднар (1935-2017) — вчений, що вперше в Україні застосував ентеросорбцію та лазерну терапію в лікуванні діабету. Академік, професор, лікар душі та тіла. І теж — з Гонтівки.
Тут, у Гонтівці, зранку чутно, як прокидається річка. Тут розповідають історії мов пошепки — старі стіни, дороги, тополі. Тут варто зупинитись. І подивитися в небо. Бо саме тут, серед пагорбів і пам’яті, починається розуміння себе.
📩 Маєте старі фото, листи, родинні спогади про Гонтівку? Поділіться з нами. Це частина великої історії, яка жива доти, доки ми про неї говоримо.
Світлини використано з відкритих інтернет-ресурсів