У Вищеольчедаївському ліцеї пам’ять про Богдана Мельника зберігають не лише в офіційних заходах, а й у щоденних простих жестах – під час хвилини мовчання біля його портрета запалюють свічку. Для вчителів він залишився учнем із добрим серцем, для побратимів – воїном, який не раз рятував інших, а для громади – одним із тих молодих захисників, чиє життя обірвала війна.
Тринадцять випускників Вищеольчедаївського ліцею загинули, захищаючи Україну від навали російських окупантів. Богдан Мельник – один з них. Він став у стрій Небесної Варти 9 травня 2024 року. З ініціативи класного керівника Богдана – практичного психолога ліцею, вчительки мистецьких дисциплін Юлії Василівни Споденюк, його портрет і меморіальну дошку встановили у їхньому кабінеті мистецтва. Щоранку, о 9:00, під час хвилини мовчання, діти запалюють біля неї свічку пам’яті…
Кажуть, що вчителі пам’ятають усіх своїх учнів, але є ті, чий образ закарбовується в серці назавжди. Богдан Мельник був саме таким. Дитиною, поруч із якою ставало тепліше.
– Богдан прийшов до 5-го класу тихим, але надзвичайно вихованим хлопчиком, – згадує Юлія Василівна. – Він був тим учнем, на якого я завжди могла покластися: будь-яке доручення в класі виконувалося ним бездоганно і з особливою старанністю. Його любили всі – від однолітків до дорослих. У ліцеї він мав безліч друзів, бо вмів ладнати з кожним.
Одного разу Богдан приніс до школи маленьке цуценя. Ми разом ховали його в підсобці кабінету, потайки носили їжу. Богдан тоді найбільше хвилювався не за те, що його сваритимуть, а щоб я, як учитель, не мала проблем через його вчинок. У цьому була вся суть його дитячої душі – турбота про іншого.
На випускному вечорі він сяяв від гордості – запросив усю родину, щоб кожен був поруч у цей важливий момент. Коли він танцював вальс, я не могла відвести очей: він вів свою партнерку так легко, але з такою величезною відповідальністю, наче в цьому танці було все його ставлення до життя.
У 11-му класі вихованці Юлії Споденюк написали листи у майбутнє для «капсули часу». Умови були суворі: відкрити конверти лише через 10 років – у 2028-му. Коли під час війни Богдан прийшов у відпустку і завітав до ліцею, вони згадали про цей лист. Він просив відкрити його раніше, але Юлія Василівна наполягла: «Чекаємо до 2028-го». Уже після його загибелі вона відкрила той конверт сама. У листі Богдан писав про просте людське бажання: закінчити училище, знайти гарну роботу, придбати власний будинок і авто, одружитися і виховувати дітей.
Його мріям судилося здійснитися тільки наполовину – він встиг закінчити училище, встиг придбати власний будинок, але не встиг пожити в ньому жодного дня і не встиг створити сім’ю…
Богдан Мельник народився 10 березня 2001 року в селі Вищеольчедаїв. Після закінчення десятирічки навчався у Вінницькому вищому художньому професійно-технічному училищі №5, де здобув спеціальність газоелектрозварювальника. 10 жовтня 2020 року він був призваний на строкову службу, а коли почалося повномасштабне вторгнення – підписав контракт із ЗСУ.
Богдан служив у підрозділі розвідки 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу ЗСУ, мав позивний «Барбер». Брав участь у штурмових боях за населені пункти Донецького напрямку – Торецьк, Горлівка, Андріївка, Кліщіївка, Курдюмівка. Богдан став справжнім ангелом-охоронцем для своїх побратимів. Одного разу він виніс на собі з поля бою десятки поранених та загиблих. За відвагу та хоробрість нагороджений різними відзнаками, серед яких – почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
– Він пішов на війну не за славою, а щоб стати щитом для брата і сестри, для батьків, двоюрідних сестричок та братиків, яких любив понад усе на світі, – переконана пані Юлія. – Коли ми в ліцеї плели шкарпетки, робили окопні свічки та збирали кошти, Богдан завжди дякував, але просив: «Надсилайте тим, у кого потреба більша, ніж у мене…». Навіть коли я востаннє дарувала йому набір махрових рушників на згадку, він соромився їх брати.
У відпустці Богдан побував у листопаді 2023 року і встиг купити та оформити в селі будинок. У довірливій розмові з Юлією Василівною він тоді сказав: «Я дуже хочу приїжджати до своєї хати, а довкола щоб була тиша… І якщо зі мною щось станеться, то нехай у цьому будинку поселиться сестра Галя із сім’єю…».
Під час відпустки Богдан провідав вчителів та учнів ліцею. Він нікого не лякав жахами війни, а натомість звертався до дітей: просив їх вчити українську мову, наголошував на важливості кожного шкільного предмета. Він знав ціну знанням і культурі, за які віддавав життя.
28 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання біля села Богданівка Часовоярської міської громади Бахмутського району Донецької області Богдан отримав важке поранення. Лікарі Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова виявилися безсилими у протистоянні зі смертю. 9 травня воїн помер. Його поховали з військовими почестями в рідному селі Вищеольчедаїв.
Минулого року, на річницю народження Богдана, було передано побратимам воїна іменний дрон «Богдан Мельник». Кошти на його виготовлення збирали люди всієї громади, які пам’ятають про усміхненого Богданчика-земляка з добрим серцем, якому назавжди залишилося 23 роки.
Автор – Віктор Зеленюк, фото- надане автором