Продовжуємо цикл публікацій у рубриці «Історія поруч». У попередньому матеріалі ми розповідали про Гонтівку, її непросту долю, історичних постатей та пам’ятні місця. Цього разу вирушаємо у Вищеольчедаїв — село з глибоким минулим, архітектурною спадщиною та природною красою.
У Мурованокуриловецькій громаді Вінницької області розташоване село Вищеольчедаїв. Перша письмова згадка про нього датується 1431 роком. Село відоме не лише давньою історією, а й архітектурними пам’ятками та геологічними об’єктами, які мають охоронний статус.
На схилі Подільської височини, де річка Лядова вперто прокладає свій шлях між пагорбами, лежить Вищеольчедаїв — село, де зупиняється час, аби послухати, як шумлять дерева в заповідному урочищі Богушево і як вітер торкається стін старого маєтку, збудованого не для забави, а для вічності.
Перша згадка про село — лише орієнтир. Насправді ця земля пам’ятає значно більше: у геологічних пластах — Ольчедаївських шарах і верхньопротерозойських породах, що є пам’ятками природи, — збережено сліди глибинної історії, яка бере початок задовго до появи перших поселень.
У XVI–XVII століттях село належало польській шляхті: Язловецьким, Чурилам, Дзєржкам. Після занепаду роду Дзєржків у ХІХ столітті маєток було продано з торгів. Саме тоді його придбав підприємець Нафтул Янкелевич Коган — фігура, оповита легендами. Кажуть, що розбагатів він несподівано, знайшовши мішок із золотом серед непотребу, який збирав і продавав. Правди в цій історії, може, й небагато, але вона добре ілюструє стрімкий злет Когана — від бідності до купця І гільдії.
Коган володів трьома цукровими заводами: у Вищеольчедаєві, Малих Висківцях і орендованим у Носківцях. Крім того, мав млин, займався постачанням пшениці та лісу. У 1907 році його заарештували за підозрою в навмисному підпалі застрахованого заводу — справа дійшла до газет, однак завершення історії залишилося невідомим. Після революції Коган емігрував до Франції, де помер у 1932 році, похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.
Найяскравішим слідом його присутності в селі став неоготичний палац, збудований над Лядовою. Деякі дослідники вважають, що сама будівля залишилась від Дзєржків, а Коган лише переобладнав інтер’єри. Але саме вони — пишна ліпнина, декоративні двері, стельові розписи — й стали візитівкою садиби. Особливо вражає другий поверх — розкіш там збережена найбільше. Після Другої світової війни в будівлі працював дитячий садок, а в 1991 році вона отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
У 2011 році сталася пожежа, що пошкодила горище. Відтоді палац поступово руйнується. Частково будівлю законсервували, однак і цього недостатньо — підлоги провалюються, а вікна сяють порожнечею. Та все ж місцеві мешканці й меценати сподіваються на відновлення.
Цікавим є також адміністративний корпус колишнього цукрового заводу — будівля, що зовні нагадує невеличкий палац у неоготичному стилі. Його архітектурна виразність свідчить про масштаб виробництва і статус родини Коганів. Директором заводу свого часу був син Нафтула — Мойсей Коган.
А ще тут — ботанічний заказник «Значок», геологічні пам’ятки, заповідне урочище Богушево, де ростуть столітні дуби, а з висоти відкривається краєвид на звивисту річку, поля й ліси. Це місце люблять художники та фотографи: сюди їдуть не за розвагами, а за відчуттям — тиші, глибини, простору.
Село, де земля говорить. Село, яке варте уваги.
📩 Маєте спогади, світлини чи родинні історії, пов’язані з Вищеольчедаєвом? Надсилайте їх нам. Нехай памʼять про це місце зберігається не лише в камені, а й у слові.
Світлини взято з загальнодоступних інтернет-ресурсів і використано з інформаційною метою.