На переробному комплексі Вінницька птахофабрика робота складської логістики тримається на точності рішень і відповідальності працівників. Один із таких фахівців — водійка навантажувача-штабелера Олександра Юрченко, чий професійний шлях сформувався через навчання та практику.
Олександра Юрченко прийшла працювати на підприємство без визначеного фаху й чіткого кар’єрного плану. Після школи вона змінювала різні тимчасові роботи, поступово шукаючи справу, у якій могла б відчувати стабільність і впевненість у завтрашньому дні.
День, який став точкою відліку
Перший робочий день у новій професії Олександра називає без вагань – 9 травня 2023 року. Каже, що такі дати залишаються в пам’яті лише тоді, коли вибір був правильним.
Якщо робота не подобається, такі дати швидко забуваються. У мене ж навпаки – скоро буде три роки, як я працюю на штабелері, – говорить Олександра.
Сьогодні її робота пов’язана з керуванням складською технікою, яка працює на висоті кількох поверхів. Це зона підвищеної відповідальності, де важливі уважність, точність і неухильне дотримання правил безпеки.
Професія, обрана разом
Разом з Олександрою на підприємстві працює її мама – Людмила. Вони задіяні в одному виробничому напрямі, але працюють на різних типах техніки: мама – на меншому навантажувачі, донька – на штабелері.
Мама вже була працівницею Вінницької птахофабрики, але згодом вирішила змінити напрям і опанувати нову професію, – каже Олександра. – Для неї навчання було складнішим, але вона впоралася. Ми підтримуємо одна одну і щиро радіємо успіхам.
Випадкова пропозиція, яка змінила напрям
Родина Юрченків переїхала до села Четвертинівка у 2012 році – у період запуску птахофабрики. Коли Олександра звернулася на підприємство з питанням працевлаштування, їй запропонували роботу палетувальниці.
Змінити професійний напрям допомогла розмова з інструктором з навчання водіїв навантажувачів Сергієм Штефанюком, який запропонував спробувати себе за кермом техніки.
Спершу я відмовилась. Думала, що це «чоловіча» професія, хоча водійські права на мотоцикл і автомобіль у мене вже були, – згадує вона.
Після кількох змін на новій посаді Олександра подала заявку на навчання.
Коли вперше сіла за кермо навантажувача, зрозуміла, що страх був зайвим. Усе виявилося логічним і зрозумілим.
Навчання в МХП і новий рівень відповідальності
Навчання проходили 15 працівників, більшість із них – жінки. Після складання іспитів Олександру направили працювати на дільницю замороженої продукції. Спочатку вона керувала меншою технікою, а згодом отримала пропозицію перейти на штабелер.
Я сумнівалась, бо це інша швидкість, інша висота і зовсім інший рівень відповідальності, – розповідає вона.
Період стажування вимагав максимальної зосередженості, однак підтримка колег і довіра керівництва дали змогу швидко адаптуватися. За словами Олександри, саме система навчання та внутрішньої підготовки, яка діє в МХП, допомогла їй упевнено опанувати нову техніку.
З часом я зрозуміла, що добре відчуваю цю техніку і свою зону відповідальності. Це робота, яку я виконую впевнено і з задоволенням.
Сьогодні Олександра працює на сучасному штабелері, отриманому підприємством безпосередньо із заводу, та залишається частиною логістичного процесу, від якого залежить безперебійна робота виробництва.
Родинні цінності
Своє ставлення до праці Олександра пов’язує з родинним вихованням. Вона говорить, що багато в чому орієнтується на приклад батька. З початком повномасштабної війни він ухвалив рішення стати на захист країни й 7 березня 2022 року долучився до лав ЗСУ, де служить і нині.
Родина підтримує з ним постійний зв’язок, а тема відповідальності та підтримки військових є важливою і для колективу, в якому працює Олександра.
Професійний шлях без шаблонів
Історія Олександри Юрченко показує, що робочий шлях може складатися без заздалегідь визначеного сценарію. Навчання, практика та готовність брати на себе відповідальність відкривають можливості для розвитку й стабільної роботи.