Іван Бриндак прикордонник із Могилів-Подільського загону віддав своє життя, захищаючи Україну. Йому судилося прожити лише 29 років, але його шлях був яскравим, сповненим любові, доброти та безмежної вірності своїй Батьківщині.
Іван був людиною відкритого серця. Він завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати, розрадити. Футбол був його пристрастю, що дозволяла хоча б на мить забути про труднощі життя. На полі він знаходив справжню свободу, був собою.
Протягом 10 років він вірно служив у лавах Державної прикордонної служби України, а свій бойовий шлях розпочав у 2017 році. Ті, хто мав честь служити поряд із ним, запам’ятають його як людину, віддану присязі та Батьківщині.
«Він був такий у мене розумний, цілеспрямований. Техніку дуже любив. Він міг днями копирсатися в машинах. Коли приїздив додому, завжди щось лагодив чи майстрував. Йому це дуже подобалося. Усе, до чого торкалися його руки, оживало», – згадує дружина Івана, Катерина.
За кресленнями Івана перебудовували ганок їхнього дому. Кожна деталь – від сходів до оздоблення – була втіленням його ідей. Для Катерини він створив гойдалку у дворі – символ їхнього затишного життя. А планів у нього було ще так багато…
«Ми мріяли прожити довге й щасливе життя. У нас усе було дружно, весело, завжди на позитиві», – говорить Катерина.
«Це був чоловік, із яким хочеться прожити все життя. Він завжди беріг мене. Я біля нього почувалася, як маленька дівчинка, захищена від усього. Тепер, коли його немає, дуже бракує цього відчуття», – зі сльозами на очах ділиться Катерина.
Іван був справжнім другом. Його братерська підтримка неодноразово ставала опорою для тих, хто опинявся у складній ситуації.
«Ми втратили найкращого друга, який завжди був поруч. Ця війна забирає тих, хто є її серцем і совістю», – говорить друг і кум Івана Олег Настенко.
Іван залишив по собі світло, яке горітиме у серцях дружини Катерини, маленького сина Максима, батька Миколи Олександровича, друзів і побратимів. Він став прикладом мужності, відваги та відданості.