Завідувачка будинку культури села Біляни Чернівецької громади Людмила Літвінова багато років працює над збереженням народних традицій, розвитком культури, творчих ініціатив та волонтерською підтримкою українських військових, залишаючись однією з ключових постатей культурного життя громади.
«Наша Борисівна мічена Божим даром», кажуть про Людмилу Літвінову жителі Білян Чернівецької громади.
Не всім у житті щастить народитися під благословенною Богом зіркою і бути везучим-удачливим. Такі люди мічені особливим даром. І коли цей дарунок долі доповнений безмежним морем натхненної праці, то вони по-справжньому талановиті й талановиті у всьому. Вони завжди виділяються у суспільстві і обов’язково привертають до себе увагу. Вони просто вражають і не перестають дивувати. Як це робить на благо земляків завідувач будинку культури-філії села Біляни відділу культури і дозвілля Чернівецької селищної ради Людмила Борисівна Літвінова.
Вона народилася в селі Попова Гребля тодішнього Чечельницького району в сім’ї педагогів. Батько, світлої пам’яті Борис Васильович Терновський – учитель музики та образотворчого мистецтва місцевої середньої школи і одночасно завідуючий сільським клубом, музикант-акомпаніатор, диригент оркестру народних інструментів з дошкільного віку навчав доньку вокалу, а в підлітковому віці – грі на бандурі. Мама, Оксана Антонівна – вчителька молодших класів, викладала в школі ще й хімію і біологію, і була активною учасницею сільської художньої самодіяльності.
Я з дитинства вивчала та співала народні пісні, збирала народну творчість, як і кілька моїх однолітків, а далі учителька української мови Жанна Іванівна Тернавська та мій батько записували, відтворювали дійство чи звичай і готували масові заходи, де акторами та виконавцями були учні школи, – розповідає Людмила Борисівна. – Найбільший вплив на моє виховання та навчання мали дві жінки : моя бабуся Анастасія, яка тихо від усього світу і моїх батьків навчала молитви , читала нам з сестрою Тетяною дитячі повчальні оповідання, давала мудрі поради і вчила працювати. А ще – була сусідка-бабця Федора, яка не мала сім’ї, знала багато пісень та історій з життя свого роду. Я бачила як вона місила вручну глину і майстерно мастила нею хати, робила сама щітки, готувала страви за давніми рецептами і зберігала давні речі, які вже тоді мали історичну цінність…
В 1987-му році батько Людмили та Жанна Іванівна підготували і повезли до Львова перший Подільський Вертеп «Цигани з Попової Греблі» і таким чином назавжди розвінчали міф про те, що Вінниччина сповідує москальську мову, культуру та вихована на викривленій історії. Діти села і дорослі виконували тоді давні колядки в Храмі св. Юра разом з хором хлопчиків та юнаків «Дударик», керівник і диригент якого Микола Кацал дуже тепло відгукувався про незвичний з колектив з Поділля.
Через два роки Людмила стала студенткою хорового відділення Тульчинського училища культури. Під час навчання одружилася з Анатолієм Літвіновим і після закінчення училища в 1993 році поїхала працювати з чоловіком в його рідне село Біляни – спочатку художнім керівником, а згодом – директором будинку культури. Шість років за сумісництвом працювала ще й вчителькою історії в місцевій середній школі.
Сьогодні в сім’ї Літвінових двоє дорослих дітей – донька Тетяна, син Максим, зять Роман і семирічна внучка Вікторія.
Література, поезія, музика, образотворче мистецтво, народне малярство, спів, усна народна творчість, вишивка, збереження народних звичаїв і традицій , культурної спадщини України – посідає важливе місце в житті Людмили Літвінової. Чоловік, учитель музики в школі, завжди підтримує, допомагає і все в житті вони роблять разом. У їхній сім’ї понад усе – любов, довіра, повага, розуміння, розподіл обов’язків, спілкування не обмежуючи особистий простір…
Та найважливішим з 24-го лютого 2022 року є допомога і підтримка ЗСУ, хоча по мірі можливості, вони допомагали і в 2014-му , коли в АТО брали участь 11 білянчан , зараз воюють 69 земляків.
Жахливою для мене була думка, що можу втратити дорогих людей, з якими зустрічаюся , вітаюся і яких ціную . Вирішила, що потрібно робити все можливе і не можливе аби вберегти їх. Ми почали організовувати благодійні концерти, проводити збір коштів на тепловізори, генератори, одяг, взуття, продукти та інші важливі для війська речі. Ми активно зайнялися плетінням маскувальних сіток та виготовленням окопних свічок. Уже з Білян відправлено на передову понад дванадцять кілометрів маскувальних сіток , тисячі окопних свічок і тонни рідної продукції. Всі ці волонтерські заходи проводимо в будинку культури не на шкоду творчій діяльності.
Про це свідчить той факт, що у цей період вивчили і захистили два елементи нематеріальної культурної спадщини Вінниччини «Стіл дитині – обряд у хрещенні» та «Звизда і ріжок– різдвяні атрибути села Біляни». Я написала кілька газетних статей про обрядовість та традиції нашого села, започаткувала три вокальних, етнографічних та художніх проекти. Три роки поспіль проводимо мистецький фестиваль «Поетична світлиця «Гроно калинове Білян». Спільно з громадською організацією висадили Алею Небесної Сотні.
За підтримки та фінансуванні сільської ради села Біляни, зокрема тодішнього сільського голови Настасії Гаврилюк відремонтовано дах будинку культури, а при Вадимові Шведі – пофарбовано фасад і проведено реконструкцію парадного входу.
Добропорядний і щедрий благодійник керівник ТОВ «Урожай С» Дмитро Васильович Сагалатий придбав і встановив у будинку культури систему опалення , а також – акустичну портативну колонку для озвучення заходів під час блекаутів .
Людмила Борисівна щиро вдячна меценатам-землякам Присяжнюку Сергію, Віктору Сагайді, Василю Гоцуляку та Михайлу Войтовику, які придбали для будинку культури мультимедійне обладнання, мікрофони, фінансують косметичні ремонти будинку культури та проведення заходів .
На території Меморіального комплексу Героям, які боролися за волю та свободу України, завдяки благодійним внескам вихідців з нашого села, ми провели реконструкцію та встановили меморіальні дошки Героям російсько-української війни Роману Кравцю, Руслану Бешлезі , Руслану Конюку та Андрію Дідову.
Ми активно співпрацюємо з громадськими організаціями щодо надання правової та психологічної допомоги військовим і їх сім’ям , з такими як обласні – «ОВВ Подільський щит», «Ветеранський простір» та районна «Нам не байдуже». Окрім цього відвідуємо, принаймні намагаємося, всі мистецькі заходи й фестивалі, які проводяться в межах Чернівецької громади і по можливості – в області.
Нехай це не буде похвалою у «власні ворота», але далеко не кожен заклад культури нашої громади приймав у себе стільки відомих артистів, як наш. У будинку культури Білян виступали Павло Дворський із синами Павлом і В’ячеславом та дружиною Світланою, Микола Свидюк, Володимир Король, Віктор та Любов Анісімови, В’ячеслав Городинський, Микола Янченко, Олександр Клименко. Це теж один з показників нашої роботи.
Писати вірші Людмила Літвінова почала років двадцять тому. Це були часи, коли відчувався дефіцит готових сценаріїв культзаходів. Вона їх писала у віршах чи прозі. Вона дуже любить поезію, музику, танець, картини, народне мистецтво у всіх його проявах…
Вона вміє слухати, чути і сприймати. Цінує в людях такі риси як чесність, справедливість, відкритість та відповідальність. Усвідомлює, що люди різні і мудрий той, хто зуміє знайти слова, які повернуть ту чи іншу людину обличчям до тебе . А ще, розуміє, що поезія об’єднує людей і дарує гарні емоції щастя та добра, тренує розум і вчить пізнавати світ образами.
Поетичний талант Людмили Літвінової давно вже оцінили земляки. Вони кажуть, що «наша Борисівна мічена Божим даром, у неї рядки туляться один коло одного тісно, тепло і з душею. Все у неї йде від пережитого, баченого і вкарбованого у серце. І виходить дуже гарно!».
Я народився і виріс в Білянах, вже давно покинув рідні краї, але назавжди пуповиною приріс до рідного села, його неповторних краєвидів, стежок дитинства і неоціненного скарбу – людей, які його населяють, – каже поет і краєзнавець з Могилева-Подільського Володимир Кравець. – Коли Людмила з’явилася в Біляназ, то вона одразу «прийшлася до двору», так ніби й тут народилася. Завжди активна, працьовита, а надто – співоча. Чоловік і дружина Літвінови – вроджені талановиті люди. Жоден захід в селі, тепер не проходить без їх участі. Навколо них все – крутиться… Це завдяки їм не загаснув вогник культури в селі в повному і переносному значенні цих слів. Вони зберегли величну будівлю будинку культури, згуртували небайдужих людей і процес, як кажуть, пішов. Культура в Білянах ожила, піднялася з колін. У будинку культури діють танцювальний, вокальний і етнографічний гуртки. Все кипить, все працює…
Людмила Борисівна зібрала досить солідну колекцію національного одягу українців різних регіонів. Жоден захід не проходить без організованих виставок місцевих майстрів різнопланового мистецтва; це і вишиванки, і картини, і рушники, і скатерки та гобелени. Вона власним коштом скуповує ці предмети старовини, сама реставрує, а що вже знається на тому і кохається в тому, то й говорити годі. Минулого року вийшла друком поетична збірка Людмили Літвінової «Кишенька до серця близенько» , яка була презентована білянчанам і поціновувачам Вінничини.
Років 20 тому подружжя Літвінових успішно створили вокально-інструментальний гурт «ЛітоМ» , де звучить жива , запальна весільна музика , зберігаються весільний фольклор , весільні звичаї і традиції .
А ще – вона збирає матеріали про видатних наших сельчан, відомих на ввесь світ і невідомих. Людей, які творили історію нашого села і самі були частиною цієї історії. Так стала відомою для теперішніх жителів біографія сестер Римар Параски і Фросини (Яківцевих дівчат), як їх називали в селі. Вони вміли робити весільні вельони для наречених. Не одна сільська пара ставала на весільний рушник у їхньому вбранні…
Я щиро радий за Людмилу Борисівну, що в неї відкрився ще один талант – письменництво. Відкрилося все одразу – і поезія і проза. Нехай її щастить на цій ниві творчого життя.
Непосидюча ця скромна і вродлива жінка. Її енергії й активності вистачить на кількох. І та вибухова сила сконцентрована в ній одній! А як співають Літвінови вдвох – заслухаєтеся. Ну, справжні тобі артисти! Без звань і відзнак.
Хоча я впевнений, що мене підтримають мої земляки в клопотанні про присвоєння Літвіновій Людмилі Борисівні звання – заслужений працівник культури України. Вона того варта!
