У селі Лучинець Вендичанської громади вже не перший місяць триває кропітка й важлива робота. Місцеві жінки виготовляють маскувальні сітки для потреб українських військових. Це праця, що не виходить у прямі ефіри, не звучить на телебаченні — проте її значення неможливо переоцінити.
Коли надходить терміновий запит — вони не чекають. Збираються й беруться до справи. Працюють годинами — стоячи, навприсядки, на колінах. Болять руки, затікають ноги, але сітка за сіткою — робота рухається. Щоб полегшити втому й відволіктися від болю, жінки співають, іноді жартують. Бо їхня справа — це не просто тканина, це реальний захист для тих, хто щодня тримає фронт.
У селі їх із теплотою називають «павучками». Ця назва народилася з поваги до витривалості та точності, з якою жінки сплітають захисні полотна — мов павутину, але сильні й надійні.
Про масштаби їхньої роботи свідчать і слова голови громадської організації «Крила Янгола – пам’ять героїв» Вікторії Іванишиної:
«Планувалося за тиждень зробити п’ять сіток — по одній щодня. Але наші павучки показали, що можуть і швидше: за два дні сплели п’ять сіток і вже почали шосту».
Виготовленням маскувальних сіток займаються Людмила Сидорук, Валентина Гурін, Інна Мельник, Оксана Кабірова, Юля Микитюк, Людмила Микитюк, Антоніна Богданець, Наташа Матієк, Валентина Горбик, Наталія Островська, Ольга Мурга. Поруч — і молодші помічники: Аміна та Максим.
Готові сітки передають на передову разом із гостинцями для захисників. Вони не мають авторських підписів чи бірок, але кожна з них — це знак людської вдячності й підтримки. Це нитка, яка з’єднує тил і фронт. Це жіноча молитва, вплетена в тканину, — за тих, хто боронить Україну.
У буденній, тихій, виснажливій праці жінок — не тільки витривалість, а й віра. Бо навіть у найважчі дні вони плетуть не лише сітки — вони плетуть надію. І саме з таких справ, невидимих на перший погляд, складається наша спільна перемога.
Фото надано Вікторією Іванишиною, головою ГО «Крила Янгола – пам’ять героїв».
