До Дня вишиванки ми розповідаємо історію жінки, яка вишиває не лише візерунки, а й свою надію на повернення додому.
Знайомтесь: Яна Мінаєва, майстриня родом із Донеччини. Після втрати дому вона не полишила улюбленої справи й нині, у Могилеві-Подільському, знову творить — вишиває, як колись. Для неї це — не просто ремесло, а спосіб жити й ділитися силою з іншими.
Яна — уродженка Бахмута. Виховує двох дітей сама: чоловік загинув ще до початку повномасштабного вторгнення. За рік до війни вона влаштувалася на цивільну посаду в прикордонний підрозділ і швидко відчула, що колектив став для неї другою родиною. З початком бойових дій залишалася з підрозділом, виконувала різні завдання, допомагала в тилу. Та коли ситуація стала критичною, була змушена виїхати — спершу на Буковину, а згодом оселилася в Могилеві-Подільському.
Вишивкою Яна займається понад двадцять років. До війни її колекція налічувала більше 300 робіт: від квітів і пейзажів до портретів. Частину з них були на виставках у Франції, Німеччині, Канаді. На жаль, під час евакуації вдалося врятувати лише дві картини — з образами мами та доньки. Усе інше, включно з вишитим одягом, залишилося у зруйнованому Бахмуті.
«Коли береш голку до рук, ніби зшиваєш своє життя. Вишивка заспокоює, допомагає триматися й зберігати віру», — ділиться Яна.
Сьогодні вона знову творить: оздоблює традиційними орнаментами сучасний одяг, а також виготовляє обереги для військових. Це невеличкі клаптики тканини з вишитими символами, у яких зашифроване ім’я кожного захисника.
Незважаючи на втрату дому, Яна зберігає віру у відновлення рідного міста:
«Я обов’язково повернуся в Бахмут. Я вірю, що його відбудують, і на місцях руїн знову заквітне життя», — говорить вона.
Світлини — з особистого архіву майстрині.
