Самобутня поетеса Олеся Насіковська з села Мазурівка Чернівецької громади пише про війну, пам’ять і красу рідного краю. Її вірші – емоційні, щирі та пронизані болем і любов’ю до України.
«Свої вірші я пропускаю крізь серце і душу…» – каже авторка.
Ще у березні 2022 року на літературному небосхилі Вінниччини засяяла нова творча зірка на ім’я Олеся Насіковська. Нині вона автор поетичних збірок віршів «Збережемо пам’ять навіки» (2023), «Серце диктує, ручка пише» (2023), «Гірка весна» (2024), «Цілована небом, розхристана вітром» (2025).
Народилася Олеся Петрівна 14 березня 1990 року в селі Сокіл Могилів-Подільського району в простій сільській родині. Вона мати двох синів-школярів – Мирослава і Максима, працює у будинку культури селища Чернівці. Перші спроби пера були ще у школі, але з часом ентузіазм до віршів згас.
«Після повномасштабного вторгнення росії в Україну душа моя кричала, коли чула про звірства русні, – каже Олеся. – І я знову взяла до рук перо. 16 березня 2022 року написала свій перший вірш про війну. Вдень і вночі “серце диктувало, а ручка писала” про Ірпінь, Гостомель, Бучу, Бородянку, Маріуполь, зрівняний із землею, про заплакану малу дитину, про зґвалтовану чужу дружину…»
У серпні 2023 року до Дня пам’яті всіх захисників України обласна комунальна установа Видавничий дім «Моя Вінниччина» спільно з Чернівецькою громадою підготували й видали її книгу віршів «Збережемо пам’ять навіки». Книга присвячена «чернівецьким Героям, сердечний поминальник тих, хто повернувся з боїв на свій останній спочинок у рідну землю… книга-молитовник, книга-реквієм…».
«Дякуючи голові Чернівецької селищної ради Олені Петрівні Бень та депутату обласної ради Віталію Вікторовичу Беню, моя книга побачила світ». Згодом у чернівецькому будинку культури відбулася презентація книги, яку провів голова обласної організації спілки письменників України Вадим Вітковський. На захід запросили матерів і родини загиблих Героїв. Захід відбувся під назвою «Уклін матерям, що виростили Героїв».
В наступній книзі поетеси «Серце диктує, ручка пише» продовжується тема війни, переплітаючись із красою природи рідного краю. Кожен розділ – імена синів, що полягли за мирне майбутнє:
Моя весна переплелась з війною в косу, Спів соловейка в звуки стоголосі… А цвіт вишневий в сльози обернувся За тими, хто додому не вернувся…
Чорним крилом війна зачепила і родину Олесі. 21 травня 2023 року поблизу Богданівки Бахмутського району Донецької області загинув її 35-річний двоюрідний брат Скрипник Богдан Анатолійович. У гіркій печалі залишилися мама, тато, брат і сестра. Про цю втрату поетеса написала:
«А травень згаптував мені хустину, Розфарбував у чорне перкалі. Поповнилася втратою родина — Загинув милий братик на війні…
Світлих хмаринок тобі, Богдане… Ти вічно житимеш в моєму серці й пам’яті… Гірка, мов полин, бо вічним сном заснули односельці, хлопці, з якими минуло дитинство, друзі, кум, однокласник, мужні сини, найкращі солдати…»
Четверта збірка Олесі Насіковської «Цілована небом, розхристана вітром» пішла до читачів восени минулого року. Вона поділена на дві частини. Перша – «Ключі до раю» – присвячена природі та природним явищам. Друга – «Життя як спалах» – про страждання українських матерів, дружин і дітей-сиріт, які втратили найдорожчих. До книги увійшли й світлини загиблих Героїв-земляків Чернівецької громади.
Книги Олесі про події сьогодення не залишають нікого без сльози. Це емоції, які вона «пропускає крізь серце і душу», виливаючи в кожному рядку. Читаючи їх, можна побачити різні пори року, красу рідної землі, відчути єдність народу, поринути у світ чарівності, неосяжної для людського ока.
Можна побувати на передовій, серед фронтових буднів, відчути переживання й страждання, здригнутися від материнського крику та вічного болю за втраченим сином:
Дорога ціна за мир і волю — Ріки крові й сльози матерів. Та ми вимолим у Бога долю І розплату для своїх катів…
Суми, Харків, Чернігів, Київ, Запоріжжя, Одеса… Рветься душа від людських втрат. А діти… невинні янголята… Серце не зможе забути, душа чекатиме, розум пам’ятатиме, а очі — плакатимуть.
Цілована небом, розхристана вітром, Волосся русяве туман вже снує. Схилила би сонце, щоб край свій зігріти, Бо рідне тут все і таке дороге…
Надщерблена доля, стежина терниста, Любові, що в серці, для всіх розділю. Відкрита душею, молюся Пречистій За кожного воя, що на фронті в бою…
Бува посміхаюсь, та більше сумую, Бо долі людські небайдужі мені. Сьогодні сини, а вже завтра Герої — На вічний спочинок в лаковій труні…
Цілована небом, мабуть, недаремно Господь дав перо, щоби пам’ять жила. У білих листах крик війни одкровенний І біль материнська, що вона принесла…
Думки роз’їдають слова між рядками, Волосся русяве туман вже снує. Торкнула би зорі, що стали синами, Та тільки Господь такий дар не дає…
