Війна змусила мільйони українців залишити рідні домівки й починати життя заново. Для художниці та мисткині Ольги Гаєвої таким новим місцем стали Біляни Чернівецької громади на Вінниччині – село, яке з часом перетворилося на справжню другу домівку.
Біляни стали моєю другою домівкою…
Вогняним смерчем увірвалася війна в розмірене життя мільйонів українців. Тікаючи від орди окупантів, багато з них змінили місце проживання. Отак у селі Біляни в 2023 році опинилася і Ольга Гаєва – талановита майстриня народного мистецтва з Дніпра.
У місцевому будинку культури виставлені її роботи – декоративний розпис по кераміці, мальованки до Великодня і тубус від військового спорядження, виконані в стилі петриківського розпису, картини та ілюстрації до літературних казок… Усе зроблено душевно, гарно і світло.
З дитячих років я дуже захоплювалася мистецтвом, – розповідає Ольга Ігорівна. – Мій тато добре малював, мама любила літературу. В сім’ї шанували класичну музику. Тому вже у п’ять років я читала, у сім – почала навчатися грі на фортепіано, а малювала, мені здається, завжди.
Батьки були геологами, і з 1960-х років родина жила на Дніпропетровщині. Після закінчення школи Ольга навчалася в Дніпропетровському музичному училищі, де отримала диплом викладача фортепіано і концертмейстера. Водночас її цікавила світова художня література, тому згодом вона вступила і закінчила філологічний факультет Дніпропетровського державного університету.
У ці роки навчання займалася малюванням, захопилася графічним мистецтвом, самостійно вивчала європейську графіку, живопис Китаю, персько-таджикську мініатюру. Особливо приваблювала книжкова ілюстрація – хотілося створити книгу як художню і матеріальну цінність від обкладинки до останньої сторінки. Так народилися ілюстрації до казок Г. Х. Андерсена, Ш. Перро.
Набагато пізніше, у 2019–2020 роках, під час карантину, вона створила цикл ілюстрацій за мотивами арабської збірки казок «Тисяча і одна ніч», наслідуючи стиль перської мініатюри.
Батько Ольги виставляв свої пейзажі на аматорських виставках, і поступово вона теж почала брати участь у фестивалях народної творчості. Її кращі роботи експонувалися на обласних і республіканських виставках аматорського мистецтва.
З 1976 року викладала фортепіано в музичній школі, працювала музичним керівником у дитячому садочку та заочно здобула вищу освіту. Після закінчення університету викладала зарубіжну літературу і мистецтво в одній з міських шкіл Дніпра. Саме в цей період Ольга Ігорівна глибше захопилася українським фольклором.
Наприкінці 1980-х років зріс інтерес до національного, народного мистецтва. У школі, де вона працювала, створила народний ансамбль «Квіточка» і разом з учнями збирала, вивчала та відтворювала народні пісні, традиції й свята. Згодом стала учасницею ансамблю бандуристів при палаці культури металургів, а в школі створила групу «троїстих музик».
Їй хотілося ще глибше пізнати українське мистецтво – фольклор, музику, образотворче мистецтво. Вона вивчала творчість Катерини Білокур, Марії Приймаченко, петриківський декоративний розпис, народну вишивку. Спробувала створювати власні картини в стилі народного мистецтва, кілька ілюстрацій до віршів Тараса Шевченка.
Та все перекреслила війна. Було дуже страшно. Почали бомбити всю Україну, зокрема і Дніпро. Я вирішила, що потрібно перебиратися на Правобережжя, – згадує мисткиня.
Через інтернет вона знайшла людей, які здавали житло для переселенців у Чернівецькій громаді на Вінниччині. У селищній раді запропонували село Біляни.
Я була дуже вдячна, що мене привітно зустріли й допомогли обжитися на новому місці.
Не раз Ольга Ігорівна переконувалася: жителі Білян – доброзичливі та щирі люди, які зі співчуттям ставляться до вимушених переселенців і допомагають чим можуть. Її приємно вразило насичене культурне життя села. У просторому будинку культури та бібліотеці постійно проводять культурно-просвітницькі заходи. А ще тут активно працюють волонтери.
Я навіть дивувалася, коли і як люди все це встигають, адже в кожного вдома і сім’я, і господарство.
Біляни стали моєю другою домівкою. Я по мірі сил і можливостей намагаюся допомагати односельцям – у бібліотеці й будинку культури щось оформити, розмалювати, провести майстер-клас зі школярами.
На пам’ять про життя у Білянах вона створила дві картини: «Бандурист» подарувала бібліотеці, а «Маруся Чурай» – будинку культури.
Я вірю в Україну. Вірю в Перемогу. Бо не може такий талановитий, працелюбний, багатий душею і щирий народ не перемогти.
